Схопили козака та кинули до ями.
Призначили на завтра страту, мов весілля.
Зі смертю він одружений, тому цю драму
сприйняв як сон, оскільки звичний до свавілля.
Лише собі у вуса посміхнувшись щиро
намалював швидкого коника на мурі...
Вказав солдатам і сказав що зранку з миром
поскаче звідси геть на волю що є дурі.
"Дивак якийсь. І що верзе він з переляку?
Напевне, з горя не працює мозок в нього."
Так вирішили між собою два солдати,
що вартувати мали "брата степового".
"Як виповзе цей дурень із такої ями,
що глибша майже вдвічі аніж зріст людини,
при цьому, на ногах й руках міцні кайдани?
Напевне зовсім з'їхав з глузду цей хлопчина."
Торкнувшись скронь, вони пішли спокійно спати...
"Нікуди він не дінеться, хвалько пихатий,
прокинемось, одразу здіснимо ту страту,
хай скаче в пекло на конячці "чорт" вусатий."
Коли ж вони вернулися за хлопцем вранці,
порожньою, без парубка була в'язниця,
і тільки коник на стіні кружляв у танці,
немов казав їм: "нумо хлопці, вгомониться!"*
*) за мотивами українських казок
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766224
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.12.2017
автор: Island