[i][b][color="#d91818"] Це не мій вірш,- я не зумів
би так... У ГУГЛІ автор може
відзоветься!.. Отак би треба
писати про маму,- щоб серце
защеміло св*ятим болем...
Пом*янемо автора цього
шедеврально написаого болю!!.
У ГУГЛ, - шановні читачі!!!![/color][/b]
[/i]
[i][b][color="#121b6b"]Чи виріс я, чи хата похилилась,
Що стріха достає мого плеча?
Сумні над ставом верби зажурились,
І мати виглядає орача.
Вона давно чекає його з міста.
Приїдь, казала, в теплі місяці,
Я. як колись, вчиню у діжці тісто,
І напечу духмяних буханців.
Приїдь, синочку, ми город посадим,
Ти. може, тин полагодиш мені,
Бо я сама не дам усьому ради,
І дні мої чогось такі сумні.
Приїдь, синочку, вже отаву косять
І тепле літо ось уже мине.
Ранкова прохолода руна росить,
А серце через болі не засне.
Приїдь, синочку, картоплі копають,
Пожовклим листям осінь гомонить.
Приїдь, дитино, я тебе чекаю,
Спитай, що я роблю і що болить.
Приїдь, синочку, скоро вже зима,
А я дровець до неї не надбала.
Старенька моя хата і німа.
Повітка валиться, про це тобі писала.
Приїдь, синочку, віхоли гудуть,
Не дуже тепло вдома, я хворію
Сусіди в постіль воду подають,
То, може, ти приїдеш в цю неділю?
Приїдь, дитино, бо мабуть весна
Пройде, та вже без мене рідним краєм.
Тебе нема, чогось тебе нема,
А може, тебе хтось там не пускає?
То ти скажи, що мати тебе жде,
В селі одна, старенька проживає.
Надворі темно, щось тріщить, мете,
А я тебе у вікна виглядаю…
Я їду, мамо, чуєш, я вже їду!
Я зрозумів життя земного мить…
Метуть сніги, її шукають сліду,
Ой мамо рідна, як же тепер жить?
Чи виріс я, чи хата похилилась,
Що стріха достає мого плеча…
Старі над ставом верби зажурились,
І мати не чекає орача
[/color][/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766163
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.12.2017
автор: Янош Бусел