Про те, що всі бачать розкажу я інакше…
Бачу те, що можливо, не бачить ніхто.
Хтось світ цей сприймає по - простому і м’якше.
Я ж - близько до серця. І це скаже будь-хто.
Для когось у небі - просто синя хмаринка.
А для мене - неосяжна небесна блакить.
Для більшості в землю лягає зернинка.
Я ж колос в ній бачу, що зерном золотить.
Для тебе ранкова роса в літній ранок
Босі ноги омиє, поки сонце зійде.
Для мене - сльоза, що вбирає серпанок
І згодом на вишиванці твоїй розцвіте.
Дощ мине - всі веселку у небі побачать.
що кольорами своїми за обрій сягне…
Ні, то міст у майбутнє, де люди не плачуть,
Бо в житті це для мене чомусь головне.
Милуєшся річкою, її течією,
Вона містить в собі зовсім інше життя…
Я ж дивлюся… та ні, то дорога, і нею
Йдемо ми в незнане своє майбуття.
А сонце, а зорі, то наші серця там
Очі тих, хто вже в пам’яті нашій живе.
Я інакше про все на землі розкажу вам.
І життя на ній стане для нас всіх нове.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765834
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2017
автор: Любов Таборовець