Розвіялись по полю колосками
Мої літа, А може, це й твої.
Вродила пам`ять, визріла словами
І кличе нас в заобрійні краї.
Як зараз бачу хати погорілі
У дикому полоні лободи.
І димарі, обпалені, безкрилі
Чорніють в душу знаками біди.
Я в степ тікав, де міражі манили,
І часом там здавалося мені:
То батько наш з війни чи то з могили
Вертається на білому коні!
Летів йому навстріч, немов на крилах,
Гукало серце: тату, підожди!
А він мінився у житах похилих,
Зникав, як сон, і забирав сліди.
Зникав завжди. Вертався я додому,
А мати на роботі дотемна.
У хаті пусто. Світять стіни голі,
І батько на портреті край вікна.
Розвіялись по полю колосками
Мої літа. А, може, це й твої.
Вродила пам`ять, визріла словами
І кличе нас в заобрійні краї.
Давно дідую в сивини в почоті,
Та раптом десь привидиться мені,
Що батько, весь в осінній позолоті,
Вертається на білому коні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765800
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.12.2017
автор: Іван Демченко