Було колись у селах ферми скрізь біліли
наші люди своє, українське, сало їли:
розовеньке, куцохвосте, бігало тут сало.
Нині ферми розвалені, їх майже не стало.
Росте тепер держкоритне хамовите сало.
Дорвалося до корита - всього йому мало.
Подивишся на таке – не живіт, а бочка,
тіло жиром заросло, аж тріщить сорочка.
А було струнке, привітне без цього корита.
Зараз – лиса голова, ще й морда не брита.
А ми, славні українці, ціну салу знаємо,
що ростили, доглядали – те тепер і маємо.
01.04.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765732
Рубрика:
дата надходження 13.12.2017
автор: Веселенька Дачниця