І буде варт на світі жить, як матимеш кого любить.
І день іде, і ніч іде. І, голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки?
Раз добром нагріте серце вік не прохолоне.
Не дуріте самі себе, учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.
Огонь запеклих не пече.
Борітеся — поборете…
Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється, ожива, як їх почує.
Встане правда! Встане воля! І тобі одному помоляться всі язики вовіки і віки. А поки що течуть ріки, кровавії ріки!
Сльозами моря не долить.
Чи мало що люди обiцяють, коли їм припаде нужда?
І то лихо — Попереду знати, Що нам в світі зострінеться…
…Тяжко, діти, Вік одинокому прожить, А ще гірше, мої квіти, Нерівню в світі полюбить.
Люди гнуться, як ті лози, куди вітер віє.
В своїй хаті своя й правда, і сила і воля.
Тільки ворог, що сміється…
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине,
— Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі,
А більше на землі нікому
Не поклонітесь. Все брехня.
Вы можете прослушать данное произведение на канале автора: https://youtu.be/l_YVlOZdTvg
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765723
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.12.2017
автор: Svitlana_Belyakova