Ідеш вперед, так, ніби Пілігрим.
З надією забути своє "Я".
Серед облич знайомих надягаєш грим,
Серед чужих в пориві змінюєш ім'я.
Вдягаєшся в червоно-чорну мантію,
Каптур широкий спаде на чоло,
В думках створивши власну гвардію,
І судиш те, що і віддомим не було.
Спідкаючись об власні перешкоди,
Не знаєш куди діти свій норов.
Кожна справа створює незгоди,
Легкого шляху жаль не відборов.
Ти, довго йтимеш хибними шляхами.
Коли шукати будеш те, чого нема,
А все тому, що замість себе інші гами,
Тому, що не своє живеш життя.
Коли ти хочеш бути тим ким ти не є.
Коли ти робиш те що роблять інші.
Твій ризик втратити своє,
Собою будь, думки ці важливіші!
Коли не знаєш що шукаєш,
Вже й не дивуйся ,що знайдеш...
Коли не знаєш що чекаєш,
Свою реальність ти цим вб'єш…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765437
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.12.2017
автор: Ірина Олійник