Давно помічаю, що є все одно
У кожного Я - таємниче Воно
Як тільки-но Я заведе монолог
Воно вмить показує, хто в храмі бог
Воно несвідоме, як «річ у собі»
Латентно з свідомим своїм в боротьбі
Подібно коню, що тяжіє за ріг
Звернути в безглуздя чуттєвих доріг
І вершник повинен тримати коня
Для цього потрібні тверезість, знання
Коли несвідоме влаштовує нурт
Свідоме стає мов покірний манкурт
Удвох розділяють тілесний чертог
Тож Я-монолог це завжди діалог
Мені ж підливає чуття мов вино
Воно у шовковім своїм кімоно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765390
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.12.2017
автор: Марґо Ґейко