Загубитися хочу у контурах лиць
Незнайомих мені і до болю знайомих.
Дайте крила! Щодуху я крикну до птиць
І у небо полину не знаючи втоми.
Сліз гіркоти, знесилює душу туман.
А у венах не кров, а дощі зі страждання.
Може хтось і напише про мене роман,
Але зараз усе, це лише сподівання.
Дайте крила!.. Так манить мене височінь.
Я здіймусь вище хмар, щоб упасти росою.
Поміж людом пройдусь непомітно , як тінь.
Зупинюсь і у спогадах хвильку постою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765356
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2017
автор: Світлана Петренко