Я в Замку Кафки, на самому дні…

Я  в  Замку  Кафки,  на  самому  дні...
О  Боже,-  як  знайомі  лабіринти!
Тут  навіть  стіни  болісно-сумні,
заховано  в  шухляди  пам"ять-скрипти...

Тунель  під  землю.  Вихід?...  Є!  Дивись...
О  Франце,  не  ховай  душі  в  шухляду!
Звідтіль,  де  ти,-  почуй,  прийди,  озвись...
Тут  світло  є!  Відсунь  із  серця  ляду...

Мовчав-кричав...  Топив  в  чорнилі  жаль.
Чому  ховав?    ЙОМУ  віддати  треба!
Пробач  своїх,  жорстоких  та  не  злих...
А  біль  топи  ...  не  в  серці,  а  крайнеба!

О  Франце!  Тут  ...  дозволь  зростити  сад.
Хай  Замок  твій  наповнять  аромати...
Не  закривай  на  ключ  одну  з  шухляд!
Читайте  всі!  Вам  Франц  хотів  сказати...

7.12.2017р.


Франц  Кафка  (1883-1924)  -  австрійський  письменник,  один  з  "батьків"  модернізму.  Його    творчість  -  не  шлях  до  слави  чи  матеріальних  винагород.  Це  спосіб  подолати  внутрішні  комплекси,  відчуття  приреченості  і  відчуженості  (особливо  у  власній  сім"ї!)  Більша  частина  творів  письменника,  у  тому  числі  незавершені  романи  "Процес",  "Замок",  видані    після  його  смерті  (Кафка  заповідав  найближчому  другові,  літератеру  Максу  Броду,  спалити  їх,  та  він,  прочитавши,-  опублікував).
Твори  Кафки  не  слід  вважати  пасивним  відображенням  відчуття  безвиході,  болю  та  приреченості  людини.  Навпаки!  У  сюрреалістичній  та  експресіоністичній  манері  перебільшення  та  поєднання  реальності  зі  сном  (людина  перетворюється  на  таргана,  новела  "Перевтілення"),  Кафка  змушує  задуматись  над  причинами,  які  лежать  в  основі  людського  відчуження.  Вони  очевидні:  над  питаннями  "Що  мені  робити?"  та  "Навіщо  мені  це  робити?"  ніхто  не  задумується.
Ці  погляди  чітко  простежуються  в  коротенькому  оповіданні  "Залізничні  пасажири".

Залізничні  пасажири

Якщо  глянути  на  нас  очима  простого  смертного,  то  ми  перебуваємо  в  становищі  залізничних  пасажирів,  що  зазнали  аварії  в  довгому  тунелі,  а  саме  в  тому  місці,  де  вже  не  видно  світла  початку,  а  світло  кінця  ледь  мріє,  тому  погляд  весь  час  шукає  його  і  весь  час  губить,  та  й  чи  існують  початок  і  кінець,  немає  певності.  А  навколо  себе  чи  з  розгубленості,  чи  з  підвищеної  чутливості  ми  бачимо  самі  страховиська  та,  залежно  від  настрою  і  поранення  кожного,  звабливу  або  стомливу  калейдоскопічну  гру.

«Що  мені  робити?»  чи  «Нащо  мені  це  робити?»  —  не  питають  у  цих  краях.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765235
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.12.2017
автор: Іванюк Ірина