Його голос лоскоче шрами, його слова
лишають по сóбі кисло-лимонний смак.
Його губи на колір рожевих сухих троянд.
Я знаю його коханок, як кожну зі свóїх вад.
Його погляд лягає на серце, як на траву сніги.
Він дарує мені трохи ніжності, мов віддає борги,
Зашпиляє душу розірвану, наче пальто старе.
Там, де варто поставити кому, він вічно ставить тире.
Минуле у нього чорне, у ньому достатньо див,
Не стерти його із пам'яті, не змити його сліди.
Совість гризе йому шкіру, царапає кігтями гострими,
А я чекаю його, як воскресіння Господа.
Він блудить вночі вокзалом зимовим і нетверезим
Кидає собі курити, допоки знову не змерзне,
Правдою і обманом з душі вириває страх,
А я вірю йому, як паломники у Христа.
Він каже, що всі продажні: політики чи повії,
Знімає печаль із губ, смуток на кінчику вії
Я боюсь його, як гріха, тримаюся, ніби посту.
Буває така любов, яка вимагає помсти.
Грудень 2017
Олена Швиднюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2017
автор: Олена Швиднюк. Магнолієва поезія.