А хто сказав, що час лікує,
що отвір в серці, пізніше, вже не так болить.
І хто сказав, що рани він мурує,
що новий вогник ще можна запалить.
Що шрами він не залишає,
і з легкістю із часом ти почнеш нове життя.
Що радість, спокій, щастя він вертає
тоді, коли ти підеш у нове буття.
Але ж... насправді все не так то просто.
Адже вогник щастя вже не так горить.
Адже повірить комусь ой як вже не просто,
і серце важко вже відкрить.
Адже час... він не лікує...
він не антибіотик і не аспірин.
Він (ж) повільно так тебе смакує
тоді, коли ти залишаєшся один.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765114
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2017
автор: Віта Королюк