Щоб свободу здобути,
Через грізні редути
І боївки захланців
Йшли у вічний вогонь.
Нам повік не забути
Ту Лисоню і Крути,
Українських повстанців,
Холод - ярівський схрон.
Крізь сибіри і ґрати
Добивались до хати.
Волю, кров’ю умиту,
Здобували святу.
Нам повік пам'ятати
Зв'язкову ту розп'яту.
Понівечену юну
Світанкову красу.
Вишиванка-кофтина.
А коса до коліна.
Чи ж хто зронить від горя
Непомітну сльозу?
Хижі очі усюди
Посіпак кагебістів
Ледь прикриту в глинищах
Золотаву косу.
Ми бандери, мазепи.
Нас цькували совдепи,
Дотепер нас бояться
Вузьколобі совки.
Та москальські баґнети,
Надпотужні ракети
Не повернуть їм щастя
Панувати віки.
Відійшло у минуле,
Але ми не забули
Як хребет нам ламали
Для імперських турбот.
І сьогодні крізь болі
Йдем звитяжно до волі,
Піднімаєм державу
До найвищих висот.
Через рани і втрати,
Через підлість і зради
Цих злиденних душею
Промосковських совків.
Знову мріють загнати
Нас за мури і ґрати,
Щоб про волю забули
Ми навіки - віків.
Але час не спинити,
Нізащо не згасити
В вільних душах одвічний
Прометеїв вогонь.
Нас совкам не зламати.
Краще разом ступати
Непокрученим, світлим
Шляхом звільнених доль.
2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765041
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.12.2017
автор: Юрій Прозрівший