Коли Господь, подарувавши землю,
Куточок раю заодно створив,
Укинув Він туди найкращі зерна
Й замилувався сходами згори.
А там Карпат пісенні водограї
І посивілий від журби Дніпро,
Ліси й лани, і щедрі, і безкраї,
І згублене серед людей добро.
Коли вся влада, за кермо вхопившись,
Забувши, що життя дається раз,
І славою химерною упившись,
Забула і про Крим, і про Донбас.
Й про те забула, що народ – це люди,
І про високу місію добра,
І що ненависть лиш до себе будить
У того, хто колись її обрав.
А це є надважливим аргументом,
Бо не стражда безпам’ятством народ.
Й історія підносить документи,
Коли мого народу – не збороть!
9.12.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764983
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.12.2017
автор: Ганна Верес