Де шаліють снаряди і кулі,
Де московська повзе блекота,
Нашим хлопцям російські зозулі
Накували короткі літа.
Не зозулі біду накували-
В чорних дулах її принесли
Ті, що Бога давно занедбали,
Чорту душі свої продали.
Де ж ви, браття, сусіди - слов`яни,
Ті,що виручать друга в біді?
Всі мовчать, як горшки олов`яні,
Притаїлись, як миші руді.
Світ захланний не рветься на поміч,
В нього слово гнучке, як лоза.
Повен місяць зійшов опівночі
І застиг, як пекуча сльоза.
Ой ви хлопці, сини наші, квіти,
Не хиліться в судьби на краю.
Хто ж то буде тоді боронити
Рідну матір, Вітчизну свою!
Хай Славута нащадкам розкаже
Про героїв, про зради й жалі,
Як долали ми воїнство враже
На святій українській землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764793
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2017
автор: Іван Демченко