Старезний дуб чіпляє гіллям хмари
і тихим шелестом із вітром гомонить.
В його корі закарбувались рани,
а гілля в кроні втомлено висить.
Роки мовчать у тріщинах кори,
та чути сповідь велетня у листі
про те, як небо синє підкорив
і зустрічав світанки росянисті.
Летять роки, мов листя опадає,
ти більше бачив, ніж побачиш ще.
Тебе коріння міцно ще тримає,
але від блискавки ніщо не вбереже.
2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764779
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.12.2017
автор: Пасічник Анатолій