[i]дивно, але навіть нищівна критика не вбиває,
ба більше - надихає[/i]
ходять соняхи по городу
носять німби жовтогарячі
ніби в небо мовчать крилаті
своїм листям п’ючи насолоду
вітер бавиться косами стиглими
трав тугих, шарудить у вогнищі
стали соняхи з радості вищими
шепотіла до сонця “обійми мене”
твої губи і очі, і складочки
повертають шаленство у світ
де ми з соняхами на побаченні
танцювали пташиний політ
ти була не святою, а справжньою
безстроково - на тисячу літ
і мовчали слова, що не сказані
і я чув, як у скронях шумить
і тепер ходять соняхи з нами
у очах, по волоссю, по пальцях
долі наші сплелися піснями
в жовтогаря́чій мелодії щастя
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764742
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2017
автор: Радомір