Сидів над урвищем, спустивши ноги вниз.
Багряна куля схилу добігала,
а поряд догорав тріскучий хмиз,
що ще колись з коханою зібрали.
Полинула давно за небокрай,
туди, де йде світило спочивати.
Мені додому теж пора… Гай-гай!
Стомився в самотині вікувати.
Самого вже давно покинув страх
попасти на гостину до Аїда.
На стоптаних чоботях пил і прах,
а в торбі кусень хліба й „Енеїда“.
Стемніє, як багаття догорить,
і землю непроглядна ніч укриє…
Останні думи линули в блакить,
не здійснені де бовваніли мрії.
грудень 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764684
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.12.2017
автор: Олександр Мачула