Коли я хотіла сказати тобі «бувай!»,
Коли я вже іншим захопитись була згідна,
Ти просто прийшов у мій сон, сказав: «Зачекай».
І я зрозуміла: ти все ще людина рідна.
Тримаєш надійно у серці моїм гніздо,
Яке пам'ятає тепло твоїх крил орлиних.
У нотному стані ти все ще на верхнім «до».
Тривожиться око, як бачить твої світлини.
І навіть як доля із іншим колись зведе,
Не виплюну час, де ти був, як гумку жувальну.
І знай… , щиро вдячна я Богу-Творцю за те,
Що поряд з тобою ішла – хай і віртуально.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764641
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)