Але де ті що вільно хочуть
Вмерти і стати сіллю землі?
*А човен вже на риф*
Євген Сверстюк
У плині часу, що буденністю сіріє,
Не вміємо намити ми піщинки золоті.
Все сваримо когось, клянемо, а надія...
Десь губиться в людській закостенілості.
Чотири довгих, (мов собача пісня), роки
Іде страшна чума- війна. (Мов сморід із боліт).
Та в цій війні є кришталево-світлі ноти,
Ті, що лягли в поля, перетворились в сіль землі.
Хто повернувсь в сім'ю, знівечений і хворий,
Убезвісті пропав серед покраяних степів,
І ті, хто одягу й продуктів цілі гори,
Під кулі віз, любов'ю рідну армію творив.
Й багато тих у кого серце пломеніє,
Перебуває повсякчас в *молитві і пості*.
У плині часу, що буденністю сіріє,
Давайте не втрачати піщинки золоті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764605
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 07.12.2017
автор: @NN@