Тебе нема в мене в житті.
А в серці є твоя струна.
Вона все тягне важко дні.
Хоча потрібна вже не я.
Чому не відпускаєш ти?
Очей моїх бажану мить.
Чому все тягнеш ту печаль.
Хоча сміється пустота.
Ти вже порви струни свої.
І вже порви, зі серця крик.
Ти зрозумій, сльози мої.
Це ніби грозовий потік.
Душа болить, а в серці злість.
Ти мучиш нас, і тягнеш день.
Ти відпусти очей печаль.
І не тримай моїх повік.
Піди, як ніби той туман.
Який, приходить кожну ніч.
Піди, як сонячна печаль.
Яка, тримає десь мій крик.
І більше просто не приходь.
Ні в серце, ні в мою печаль.
Ти ніби вдарив з висоти.
І в серце застромив кенжал.
Не любиш?. тіло не бажай.
Бо я не стану вже твоя.
Ти забери, свій світ бажань.
Бо я не є твоя краса.
Я буду ніби далечіть.
Як гори, не твоїх висот.
Я стану айсбергом на дні.
Я буду пеклом, ти мій чорт.
Прошу, ти більше не приходь.
Прошу, піди як сірий дим.
Я не відчую більше крик.
А ти не будеш більше мій.
Піди, я стану твоя тінь.
Піди, я буду твоя злість.
Але, ти більше не приходь.
Піди від мене як в політ.
Відчуй, як холодно в зимі.
Відчуй, як треба вже мене.
Мене нема, бо та струна.
Порвала все в мені живе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764465
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2017
автор: LIV13