Молодість, юність у посмішці видно,
Студентське життя, розваги до ранку,
Він встиг закохатись так швидко
Й до коханої мчить без сніданку.
А мати лиш споглядає,
Як син на крилах кохання літає.
Сидить мати в порозі, сина чекає,
На душі радість, очі сіяють.
Та перший у руки лист потрапляє,
Читаючи, губи стискає і очі згасають,
Біль у грудях, пада на коліна
“—Боже мій милий, хіба ж для того ростила,
Щоб зараз Вітчизна забрала єдиного сина?！”
Вже син її у кайданах війни,
Стиснувши зуби, нас захищає,
На кожному з них немає вини,
Війна замість нас, їх забирає.
А нам лиш пам'ятати, що вони
За нас готові в бій той ступати,
Саме віра й надія їх захищає,
Їм краще нічого немає, ніж знати, що хтось їх чекає.
А син там в бою мужньо стояв,
Що мати сивіє навіть не знав,
Він мріяв назад повернутись,
До мати скоріш пригорнутись,
Не дивлячись на сто тисяч ран
“ — Це все для тебе матусю”- казав, казав і казав...
Сидить мати в порозі, сина чекає,
На душі біль, сльози стікають,
І знову перший у руки лист потрапляє.
Відчуття, ніби у неї стріляють,
Сина її в живих вже немає...
Як же ш їй це пережити?
Без сина, нема чого жити.
Вже сивая мати схилилась до плоту,
Ще виглядає, хоч знає — немає...
“— Ходи, я дам тобі гілку турботи”.
Не витримало серце похилої мати,
Й падає, й закриваються очі,
“— Я чекатиму тебе сину до вічної ночі！”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764455
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 06.12.2017
автор: Катрін Гарай