Колись ми граніт науки
З тобою гризли удвох...
Тепер прийшов час розлуки:
Покликав до себе Бог.
Колись ми дивились на зорі;
Закохувались у дівчат...
Летіли в світи неозорі,
Мій друг, однодумець і брат...
Тепер я дивлюсь у простір
І очі мої сумні...
Тобі ж простелили постіль
У чорній, мов ніч, труні.
Тебе у обійми до себе
Прийняла вогка земля.
Під ніжний пташиний щебіт,
Під лагідний плач журавля...
Хтось мовчки теребить чотки;
Гірчить на вустах полин...
Життя, ти таке коротке,
В безмежнім польоті хмарин...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764408
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.12.2017
автор: Юрій Цюрик