Побабчена
докторська ковбаса
далекого 37-го року виготовлення
надто залежалася
на вітрині.
У новітні часи
вона вже не в змозі
позбавитися огидного смороду.
Хіба що притлумити його
до пори до часу,
щедро заливаючись
потрійним одеколоном
та до сліпучого блиску
натираючи олією плісняві боки.
Рідко яка ковбаса,
навіть найділовіша (!)
здатна до самооновлення.
Зрозумійте її. Вислухайте її.
Пробачте її. Полюбіть її,
таку безпорадну та неідеальну –
із болю та втіхи,
із желатину і туалетного паперу.
Та ніколи, нізащо,
ні за яких обставин не вірте їй!
Не куштуйте анікрихти
липкої і зашкарублої,
старої і отруйної плоті.
Бо надто побабчена,
на прилавку побачена,
бо надто залежна,
на вітрині залежана –
зморшкувата радянська ковбаса
далекого 37-го року...
народження.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764364
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 06.12.2017
автор: Олександр Обрій