Тече пісок з долоні на долоню,
кристали часу тихо шарудять,
сріблисті роси вибілили скроню,
а зорі я́кось таємничо миготять.
Час не спинити і не повернути
(пісок крізь сито вправно пересій),
годинник варто знову розвернути,
а потім йди вперед, лише не стій.
Цей плинний світ залишиться довіку,
в далекі далі ми колись підем...
Рокам-піщинкам там немає ліку,
і вічний спокій серед зір знайдем.
28.01.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764145
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.12.2017
автор: Пасічник Анатолій