Я б дуже могла бути птахом
Тоді, коли ще небом не ходили літаки,
Бо тільки висота не має мапи,
Там розчиняються на роси всі страхи.
Там щось невидиме й просторе
Годує втомлені, знесилені серця,
І чує шепіт люто-смолянисте море,
Там тільки ти, там тільки я.
І є місця, яким не чутно криків,
Пищання шин і наших голосів,
У висоті стає так плавно й тихо,
Там хвилями вдаряє сотня крил.
І всі ми тут малюсінько мізерні,
Є щось глобальніше за нас,
У висоті і світло часом темне,
У ній життя, як скинутий баласт.
13.05.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764032
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2017
автор: Долинська Людмила