Мій пес оглух,
Рудий Тімон, руденькі вуха,
Моє дитинство вже немає звуку.
У будку пробирається мороз,
Опало листя і зимові груші.
У гулях череп і чоло,
Не може більше високо стрибнути.
Ще впізнає, коли підходжу,
І як щенятко, горнеться до рук,
Я нахиляюсь і питаю тихо:
«Ти ще одну весну зустрінеш тут?»
І я не знаю, чи він бачить сльози,
Чи знає, як мені болить,
Рудий ховає ніс в моїй долоні,
А я прощаюсь, аби далі жить.
19.12.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764031
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2017
автор: Долинська Людмила