Людина. В кожної людини на Землі є мати, є рідний край, в якому вона народилася, і мова, яка лунає з дитячих вуст, зародившись ще в утробі матері. Не годиться у дитини відібрати матір, бо це протиприродно, це є великий неприпустимий гріх, і це знають всі, як і неможливо дитині нав`язати іншу мову, вона буде повторювати, тільки ті слова, які чує, але, якщо дитина слухає в оточенні дві мови, то і буде відтворювати в своєму мисленні ці дві мови. Господь наділив нас різними мовами, коли люди в змові хотіли побудувати башту, щоб дібратися до «Нього», до неосяжності, яка нам заборонена, і яку нам повністю ніколи не пізнати, бо то є вища суть від нас. І людство повинно вчитись тільки добру, справедливості, заповідям, що нам залишені у спадок і читати хоть іноді Велику найпершу книгу в світі – Біблію. Хочеться цю думку підвести до того, що людина має право вчити стільки мов, скільки забажає, скільки зможе осилити її розум, це тільки вдосконалює, підвищує її інтелект, розумову здатність, бо кожна мова по своєму гарна, незвичайна, як і людина, але найперше кожна в світі людина повинна знати свою рідну мову, мову своїх пращурів, мову, яку чув в тихих, солодких колискових своєї неньки, мову, яка з урочистістю співає на свят вечір: «Христос народився», якою за нас моляться проводжаючи в далеку дорогу вічності. Так трапилося у нашого народу, що переважна кількість людей знає дві мови: українську та російську, та ми в цьому не винні, це – історія, а люди, які жили в бувшому Радянському Союзі, всі мали знати російську мову, хотіли ми того, чи ні, і навіть на уроки рідної мови відводилося менше годин і уваги в школі, чим на вивчення російської мови. Майже всі школи в містах були російськомовними, і тільки одна чи дві на місто україномовною, то про що ми можемо далі говорити… Тому наший пересічний громадянин не винен в тому, що він може знати краще російську мову ніж свою рідну, так склалася наша історія, але все змінюється на краще. Наразі дитина починаючи з дитячого садочку, школи чує і любить свою рідну мову, і вже на задній план відходить російська мова. Навіть іноземці, які здобувають освіту в Україні, розуміють нашу мову, вивчають, а деякі навіть достойно володіють. Це втішає і радує, ми визнана нація, ми вже не «русіш». Огляньтеся навсібіч і ви побачите, що вже всі наші «маленькі» українці розмовляють на рідній, чистій українській мові. Проходячи вздовж вулиць поміж невелике скупчення дітей, вже не почуєш російської вимови слів, всі вони розмовляють – на живій, українській мові. І це велике досягнення нашої країни, вчителів, нас з Вами, що наші діти – це повернення нашої національності, гідності, свідомості. Пишайтеся нашими досягненнями, тепер ніхто не цурається нашого гарного слова, ніхто не боїться тепер, що з нього будуть насміхатися, якщо почують що він розмовляє, як раніше казали на сільській мові, «сєло», тепер ми героїчно можемо сказати :
- Це моя рідна українська мова, і ніхто всупереч Вам нічого не скаже, і це добре. А наше попереднє покоління, що межує з нав`язаною російською мовою,( бо не так вже й легко одразу налаштуватися, на все потрібен час) свідомо намагається вивчити вже тепер і свою рідну, кровну, чисту і гарну, щиру нашу мову, яку хотіли звести нанівець, закинути в небуття, а вона зацвіла калиною біля кожної української хати, і посміхається нам з минулого - в сучасне світле майбутнє, яке нам все одно усміхнеться, бо ми того варті. І хай оживають наші пісні, вистави, церкви, казки, легенди у всій своїй красі і незабутності, нехай кожен українець пишається своєю рідною мовою, Землею. Якщо кожен з нас буде сіяти хоч одну зернинку в святе поле, то заколоситься наша Україна радістю, достатком і щастям в наших дітях, але до цього треба йти, цьому потрібно наполегливо вчитися, і сильно прагнути душею, працею і розумом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764015
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2017
автор: Людочек