Війна, холодна і потворна.
Вбиває в серці все живе.
Тих янголят, що в полі бою.
Ховають в землю тіло молоде.
Вона не плаче, а сміється.
Що за країну віддаєм життя.
Вона кричить, і всім нам материться.
Бо ми живем, і любим це життя.
Вона забрала самих неповторних.
Самих живих, які живі в цю мить.
Вони лишились у землі холодній.
А усміхаються з небес як диво цвіт.
Чому земля вже пахне кровю?
Чому біжить кривава скрізь ріка?
Бо ми любов кидає неповторну.
Країні рідній що живе віка.
Скажіть для чого сльози льються?
Для чого ти прийшла сюди війна?
Так хоче наше серцем стрепенуться.
А ти руйнуєш, забираєш в нас життя.
Ти молодість кидаєш всім під ноги.
Ти злість туманом в душу всім несеш.
Зриваєш цвіт кохання для тривоги.
І все вбиваєш на шляху живе.
Ми не здаємся, б`ємося до світанку.
І не здамось, бо перемога завжди наша є.
Ми віддаєм тіла на згадку.
А душу в бій кидаєм, бо життя одне.
Я хочу щоб війна благала.
Благала про пощаду й каяття.
Але для нас цього вже буде мало.
Бо ми віддали їй своє життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763811
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 03.12.2017
автор: LIV13