Плаче убога стіна ненавмисним патьоком.
В недосконалості смутку й краси багато!
Часом, спотворені часом речі милують око,
як д(з)ірка у тиші старого, мов небо, халату.
Велич живе у таємних забутих деталях,
як от у вузликах на новорічнім светрі,
мамині руки, мамина доля, рельєфні далі,
вплетені в теплі його невибагливі петлі.
В тріщинках і в подряпинах час пульсує,
від мотанини мирської відчужена річ,
ховає в собі безтурботність і сум,і красу, і
таку унікальність… Хоч з неба матусю клич.
Дивна історія кожної речі крихка, не примітна...
Минає задумливість сутінків, юність, війна…
А пам'ять речей застарілих така монолітна,
красою безмовності й старості вабить вона.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763331
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2017
автор: Елена Черкашина