Грубі жорна давно помололи життя до зернини,
Притрусили мукою і скроні твої, і чуби…
Та роки не змогли відібрати від тебе людини,
Не прийшов ще той час, ми у долі іще не раби.
По шляху ідемо, а млини перемелюють зерна,
Вже внучата, як хліб, пахнуть в хаті зерном і теплом.
Розумієш тепер, час злетів - твоя доля мізерна
І що мудрість приходить, коли виростає чоло.
Не спішіть до млина, свої роки не варто молоти,
Ваші діти і внуки зароблять у полі на хліб.
Не цурайтесь ніколи, на скронях своїх позолоти,
Лиш зерно бережіть, бо з зернини складається рід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763298
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.12.2017
автор: Віталій Назарук