[i]На рівні моїх очей – весь Всесвіт.
В моїх очах – міраж Землі.[/i]
Закриваємо очі. Що перед нами? Тьма чи просто відсутність світла? Уявимо на декілька секунд, що ми щойно народились. Ми – єдині живі істоти на Землі. Нас не може злякати відсутність будь-якої інформації, та й по-суті і присутність її також. Немає ні книжок, ні газет, ні телебачення, ні науковців – немає нічого, що б запросто могло змінити наше світобачення з першої хвилини життя.
Немає матері, яка ще з колиски втрамбовує в наш ясний розум що добре, а що зле. Немає нав’язаного церквою ритуалу хрещення, без якого ми не можемо стати «рабами Божими». Немає школи, в кожному кабінеті якої на видному місці красується глобус, нав’язуючи нам думку про те, що Земля – кругла. Немає мультфільмів, заставки яких не дозволяють сумніватися в попередній інформації. Немає культу піднесення вчених, що посмертно висять на стінах ВУЗів. Немає «безперечно» правдивої інформації від NASA.
Хто ми без цього? Яким би здавався нам світ? Про які людські можливості ми б знали? Чи був би нам так важливий матеріальний стан?
Відкриваємо очі. Ми стоїмо на плоскій поверхні. Ні через декілька кроків, ні через мільйони кілометрів вона не змінює своєї форми. Все, що перед нами – це рівна лінія межі нашого зору. Теоретично можна збудувати в своїй уяві будь-яку плоску фігуру, дайте лиш волю фантазії. Зупинимось на ідеальній фігурі – круг.
Повернемось на хвилину до буденної реальності та пригадаємо чарівні новорічні подарунки у вигляді куль, всередині яких так по-святковому падає штучний сніг, УВАГА, на плоску Землю.
Невинний новорічний дарунок, безбідна кулька з відтворенням святкової події, початку нового року, нових можливостей, емоцій та думок, завжди забуто стоїть на запиленій полиці, а ти так і не замислюєшся яку цінну інформацію вона приховує, точніше не приховує – ти просто не звертаєш на неї уваги.
Знайди час, не полінуйся дістати її звідти. Уважно придивись. Що ти бачиш? Вміло завуальовану модель Землі, чи не так? Над нами весь цей час просто висить «скляний» купол, про який нам просто не хочуть розказувати. Але чи є це теж правдою?
Науковці з «кінопродакшн» NASA вважають, що ми ще жодного разу не виходили за межі Землі. Цікаві люди, не правда ж? робити офіційні знімки планети, визначати точні відстані до Сонця, створювати шини з непробивних металів для подорожей поверхнями інших планет, вираховувати мізерність нашої Галактики, щоб потім одним же ж реченням перекреслити всю правдивість інформації власної «контори». Нагадує зйомки фільму, де все навколо – суцільний зелений фон, перетворений комп’ютерною графікою в чаруючий сюжет. Ну і як же тут обійтись без «кіно ляпів». Все те саме.
Генії, що тисячоліттями працювали над сюжетом, з кожним роком намагаючись зробити його цікавішим, щоб, не побоюсь цього слова, «тупий» соціум не заскучав, теж помиляються, вірніше «промахуються». З їхньої гри починають виходити люди, які розуміють, що «щось тут не те».
Щоправда, геніїв це не дуже розчаровує, ба більше – вони навіть цим не переймаються, бо що це за проблема, коли з мільярдної масовки губляться пару сотень «акторів».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763248
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2017
автор: sudden.voice