І час не той, і ми не ті, Пройдено тисячі доріг,
думки з"являються пусті, минула кличе на поріг
що ніби ми не так жили що відпливло уже давно,
й зробити краще щось могли... і в ньому гарно нам було...
Весна минула вже і літо,
і відцвіли осінні квіти,
на скронях появився сніг,
все рідше в нас лунає сміх...
В вікно заглянула зима, Перед очима знов стає,-
нема синиці й журавля, минуле миле і просте,
живе і житиме в думках,- воно в серцях наших живе
спомин про юність,ніби птах... і це нам сили додає...
І ми пригадуєм тоді,
коли були ми молоді...
І хто б ,і щоб нам не казав,
зробили ми не мало справ...
Спогади радужні, прості, І час не той, і ми не ті,
дають наснагу нам в житті, та душі в нас ще молоді,
і ми їх свято бережем, тому ми й кажемо собі,-
і ними й нині ми живем... ми ще потрібні на землі...
І хоч ще важчим став цей час,
і все сильніше давить нас:
несправедливість і війна,
та прийде знов до нас весна...
І м и р о з п р а в и м о щ е к р и л а,
я к б и н а с д о л я н е д а в и л а...
М и с к а ж е м в с і м й с а м и м с о б і:
М И Щ Е П О Т Р І Б Н І Н А З Е М ЛІ !!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763140
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2017
автор: геометрія