Йшла, не торкаючись землі,
Із хмарок шаль на ній бриніла,
Мов спілий колос на стеблі,
Така, як квітка запізніла.
Крильми за Всесвіт зачепила,
Смарагди – спалахом в очах.
Так цілу вічність тут ходила,
Збирала зорі по ночах.
Він теж ходив по цій алеї,
Мигали тисячі облич,
Не бачив він тоді лілеї,
Не чув її благальний клич.
Зустрілись поглядами-блиском,
Вона чекала, він чекав!
Вони обоє – поряд, близько,
А в них обох не має прав…
Пішли маршрутами своїми.
Він озирнувся і – вона,
Та заперечили сивини
І промовчали імена.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762890
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2017
автор: Шостацька Людмила