Білій вороні хотіли обскубати пір’я.
Присіло вороння чорне-пречорне, як ніч.
Каркало, кров’ю плювалося темне вампір’я,
Ясність зривало із білих воронячих пліч.
.
Світло надії окутало білу ворону,
Вирвало з пазурів злих ненаситних крукі́в.
Небо здригалось від злоби, від люті, прокльону,
Для порятунку ввімкнуло мільярд ліхтарів.
Хижі дзьоби́ одягли враз фальшиві усмі́шки,
Темні хвости забіліли в кривих дзеркалах.
В чорних мізерних очах відбивалися фішки.
Каркав язик щось про совість воронячу й страх.
Бризкала слина, чорнила довкола простори –
Чубляться вже й між собою злобливі круки́.
Сі́яло чорне вороння ворожість і горе…
Біла ворона біло стелила білі думки…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762843
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.11.2017
автор: Галина Брич