Сходи до прірви, як мало.
Скотитись до неба, горить.
Блакиті з довіри не стало.
Поранені долі, болить...
Ти хочеш спинитись, палає,
Те пекло забутих страхів.
І відчаю скрипка заграє.
То сходинок мало світів.
Забутись, зірватись, летіти.
Схопити за руку жалі.
Чого не приходиш загріти,
Надіє те серце в скалі.
Що сходи до прірви, так мало.
Відчути, хотіти, загрій...
Кохати а неба не стало,
Та падати сонцем не смій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762802
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2017
автор: Квітка))