Ожеледиця


Не  знав  я,  друзі,  лиха,
Проблем  і  чорних  бід,
Допоки,  йдучи  тихо,
Не  гепнувся  на  лід.
Десь  так  о  сьомій  ранку
Виходив  я  надвір,
Не  було  ще  світанку,
На  небі  –  безліч  зір.
Лиш  перший  крок  ногою
Я  впевнено  зробив,
І  ледве  головою
Асфальт  я  не  розрив.
Полегшення  велике,
Тривога  йде  на  спад,
Я  гепнувсь  не  на  пику,
Всього  лише  на  зад!
Встаю  і  крекчу  трохи,
Йти  твердо  маю  хист,
Та  в  боки  їдуть  ноги,
Йду,  наче  фігурист.
За  дерево  чіпляюсь,
Тремчу  вже,  а  не  йду,
Бо  ледь  не  опиняюсь
Я  вдруге  на  льоду.
Під  дубом  відпочив  я,
Прогнавши  переляк,
В  автобус  поспішив  я,
Узяв  себе  в  кулак.
Вже  горя  я  не  знаю,
Чужий  мені  вже  страх,
В  автобус  я  «в‘їжджаю»,
Немов  на  ковзанах.
Так  їхать  було  тісно,
Що  в  шубі  я  аж  впрів,
Стояв  все,  бо  присісти
Чомусь  я  не  зумів.
Боліло  в  мене  ззаду,
І  ноги,  і  спина,
Зимі  я  вже  не  радий,
Коли  вже  та  весна?
На  ковзанку,  на  глянець
Виходимо  ми  знов,
Хтось  з  учнів  сів  на  ранець,
Розгін  взяв  –  і  пішов!
Та  серце  гарна  думка
Наповнює  моє,
В  одну  й  ту  саму  лунку
Вдруге  снаряд  не  б'є.
Те  сподівання  тішить,
Як  йду  я  по  льоду,
Мов,    гепнувся  ж  раніше,
Вже  більше  не  впаду!
По  глянцю  йду  веселий,
Аж  тут  –  кошмарний  сон:
Пускаю  з  рук  портфеля,
Цілуючи  бетон.
Спізнитись  неохота,
Уроки  на  меті,
Доїхав  до  роботи
На  пиці  й  животі.
Проводжу  я  уроки,
Щось  учням  я  кажу,
Тим  часом  чешу  боки
І  те,  на  чім  сиджу.
Додому  йти  боюся,
Пришліть  хтось  ковзани,
Бо  в  класі  поселюся,
Щоб  жити  до  весни.
Болить  все  і  ходити
По  льоду  втратив  хист,
Бо  я  –  лиш  бідний  вчитель,
На  жаль  –  не  фігурист!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762467
Рубрика: Гумореска
дата надходження 26.11.2017
автор: Дмитро Овсієнко 86