Вінчало води й суходіл холодне тло
І лютий викорчовував живих,
Птахи спокути стерегли гріха стебло,
В опочивальню духу чередою з ним тяглись.
У височінь, де божу данину
Платили білизною, що лише кість давала,
Добротна кість людська. Той рай живився перегноєм
З тілес лушпиння, що Божа Мати оббирала.
По тім обідраних сама в гроби вкладала,
Молитвою морочила спокусу жить.
Над нею зірка в п’ять кутів сіяла
І порохом мело, і замітало те дійство забуттям століть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762353
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 26.11.2017
автор: Гліб Зима