Нема хазяїна у нас
Земля поділена на клапті.
Портфелі ділять повсякчас.
А людям рогозяні лапті.
Депутати в верхах тільки сваряться,
Президенти бояться самотності.
А люд в сковорідці жариться
І просить хоч крихту совісті.
Стогне, кричить, ридає земля
Від того свавілля й задухи.
Допоки ж ми будемо навмання.
За милістю простягувати руки.
Хіба ми не сієм, не жнем,
Хіба не бажаєм ми кращого.
Щоб душу нашу тупим ножем
Розпанахували нізащо
Де ділись ті зухвалії жреці,
Що святість дарували Україні.
Які слова пророчі чи пусті
Вони вселяли в голови незримі.
Чому байдужість хозяям дана
Чому мірилом є своя гостина
І держить голову не лиш рука
А вся знедолена країна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762104
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.11.2017
автор: Надія Тополя