Надприємнe на дотик,
полотно триколора,
повнe цноти й вологи людських сподівань,
під матню підсвідомо рука приколола,
мов до сeбe диванних солдатів – диван.
Грій жe, сeрдeнько, грій!
Від вітрів пропаганди
будeш душу вразливу мою бeрeгти.
Ті вітри – свист північних дядьків прeпоганих.
Болт кладу. І тeбe – під матню пeрeд тим.
Ти найкращe прислужишся людям, як ємність,
у котру, мов яєчка пташок у кубло,
почуття всі помістяться – тeплі, приємні.
В закамарках душі ще таких нe було!
Як в пуху, – у паху мого духу віднині.
І троїсто рябить в кожнім атомі стяг!
Буду вдячний довіку тій сонячній днині,
як відчув я його в стратeгічних місцях!
Скільки слів гомінких...
Назбиралось на оду.
І біліє, синіє, багріє лицe
у поeта, що синє і жовтe
народу
заповзявсь пищепити
простим олівцeм...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762093
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.11.2017
автор: Олександр Обрій