– Мамо! Сніг! Сніг! – кричала зранку маленька Адрі, підстрибуючи біля вікна. – Хочу на прогулянку! На гойдалку! Чуєш, як вона співає: «Гой-да-да! Гой-да-да!»?
–Зачекаймо, поки хуртовина стихне, – промовила мама.
Адрі ще декілька разів підходила до вікна, та сильний вітер люто жбурляв колючий сніг у шибку, ніби хотів налякати дівчинку.
А десь під вечір випогодилося і мама з донею подалися до дитячого майданчика.
– Тут так порожньо, – промовила розчаровано дівчинка, роздивляючись навкруги.
– Знаєш, люба, – сказала мама, – гойдалки також впадають у сплячку.
Адрі здивовано подивилась на маму.
– Так-так, у зимову сплячку, як бурі ведмеді в лісі. Тільки гойдалки впадають у сплячку на дитячому майданчику. Спочатку вони на студених вітрах співають собі колискову: «Гой-да-да… Гой-да-да….». А потім тихенько-тихенько засинають. Сніг притрушує їх, ніби вкриває пухнастою ковдрою. І сняться гойдалкам кольорові сни: дзвінкоголосі хлопчики та дівчатка і тепле-тепле літо.
Адрі потупцяла до гойдалки, торкнулася холодного металу.
– Гой-да-да! Гой-да-да! – повільно гойдаючи, заспівала дівчинка. – Спи, гойдалко, спи.
22.11.2017р.
Фото: Володимир Тулупов
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761802
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2017
автор: Мазур Наталя