Передзимова моква огорта киян,
Оболок пагорби щільно вкрива тілисті.
Падає Либідь у сивий рясний туман,
І розкисає в нім жовто-строкате листя.
Спльовують воду автівчині двірники,
Чвиркають, ниючи діркою в мудрім зубі…
Хтось будував ціле місто і звався Кий –
Нам задля слави потрібен лиш кадр в ютубі.
Пробки дорожні, мости, метушня вогнів,
Люди завжди нарікають на Божу ласку.
Стиглі озера, второпавши людський гнів,
Дивляться в небо блакитне очима хаскі.
Річка, бетоном шунтована кров століть,
Вічно така молода ти для вічно п'яних…
Їду на лампочці довгу осінню мить…
А Либідь викочує з марева свій Титанік.
(2017)
*Їду на лампочці - сталий вислів водіїв, коли закінчується паливо, горить індикатор, і зазвичай нервуєш, чи доїдеш до найближчої заправки.
На лампочке (перевод Анны Лисициной)
Морось предзимья окутала киевлян,
Небо плотней прилегает к земле холмистой.
Падает Лыбедь в обильный седой туман,
И раскисает в нём жёлтая пёстрость листьев.
Дворникам - снова размазывать ручейки:
Цыкают, ноют, как дырочка в мудром зубе...
Кто-то выстраивал город и звался Кий -
Нам, чтобы славиться, нужен лишь кадр в ютубе.
Пробки, мосты, на дорогах - возня огней,
Люди всегда привередливы к Божьей ласке.
Только озёра, поняв человечий гнев,
Смотрят на высь голубую глазами хаски.
Речка, в которой бег времени приутих,
Вечно и молодо льётся для вечно пьяных...
Еду на лампочке долгий осенний миг...
А Лыбедь выводит из марева свой Титаник.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761656
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.11.2017
автор: Світлана Ткаченко