Колись я цей непевний світ покину…
спали, що лишилось – мене немає там
і не рубай дерев мені на домовину -
останню шану так землі віддам.
та по мені не плач – і я була щаслива:
мої обійми і натхнення, сонце і трава,
моя вода - хоч море, річка, злива,
а, головне, для себе я була права…
пробач, що я не так тобі казала,
як мусила – та ти багато зрозумів,
що жар душі, який я завжди мала
у надлишку, тебе обпалював, не грів.
не треба пам’ятати день відходу -
запам’ятай мене, як я тобі сміюсь
люблю…завжди …назад немає броду
і там, як саме хочу, я за тебе помолюсь...
21.11.2017
© Олена Зінченко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761599
Рубрика: Присвячення
дата надходження 21.11.2017
автор: Zinthenko Olena