Щастя – це жити, хоча б недовго,
в країну бажань осідлавши хвилю,
в буденній роботі та видноколах,
пірнаючи в світське і дикий вирій.
Щастя – якщо таланило вижить,
лишившись на про̀сторах ріднокраїх,
нехай би кричати тужливим крижнем:
війна бо і землю, і душу крає.
Щастя – отримувать телеграми,
що носить їх з неба поштар пернатий,
коли вже немає і тата, й мами,
старіють чиїсь непотрібні дати.
Щастя – мов куля в хребет, що мовчки
навіки кріпачить свинцеву спину,
ти давиш дорожній щербет візочком
в надії зустріти свою єдину.
Щастя – зустрітися й не лічити,
чи рік вам лишився, чи півстоліття,
бо ви одне одному – мед, причина,
повітря, молитва, і сон, і ліки.
Щастя – померти зусиллям волі,
спинивши завдячене долі серце,
без лікаря, батюшки й валідолів
одразу за нею, бо віриш вперто,
що жевріє навпіл вам подих смерті.
(2017)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761329
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2017
автор: Світлана Ткаченко