Не відпускай мене, прошу, не відпускай,
Нехай душа живе у пожаднім полоні.
Неволь чуттєвість та по краплі випивай,
Лице щасливе заховаю у долоні.
В усмішці ясній понесу щиру любов,
Плекатиму у серці пізню свою весну.
В камінне черево підкину сухих дров
І у вогні згорю, а загодя воскресну.
Не відпускай, без тебе згину я, помру,
Туманом розчинюсь в осінньому світанні.
Накинь на сутність позолочену вузду,
Той гріх безгрішний, кохання, що на стенанні.
19.11.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761231
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2017
автор: Валентина Ланевич