Все це сталось зненацька, як осінь ввірвалася в літо
Дощ їдкий не вмивав, а безглуздо змивав кольори.
На старенькій палітрі всі фарби наплутано-злиті,
І надламаний пензлик вже відколи стоїть догори.
Зашарілися хмари і кидають стріли та списи
І від обстрілу бідне, аж заплакало літо : ,, Невже?!"
Та розбещена осінь байдужа : чи крики, чи писки–
Барабанить дощами, ще й сміється єхидно: ,, Чуже!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761127
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2017
автор: Світлана Петренко