За твором Лариси Денисенко "Відлуння"
Я – Даринка. Назвали невдало.
Бо який з мене дар з діабетом?
В монітор очі дивляться мами -
Та лише шахраї в Інтернеті.
Все дарма. Скільки грошей на вітер!
Африканські, індійські рослини...
А батьки хворих діток ще вірять
До останнього вірять у диво.
Так подумала: мамі ще й заздрять.
„Он яка в тебе доня спокійна!”
А я бігати хочу й стрибати
Й не лежати в лікарні постійно!
Як сумую я за бандурою!
Сцену кинуто („Виступи – стреси”)
Стрес – це сльози над партитурою.
Ну а ще: Шерон Стоун – актриса ж?
Але Стоун, вважайте, єдина.
Скільки інших: простих, безіменних.
І талант є, та їм „пощастило”
Ту ж хворобу мати, що й в мене.
Яся Лимар й Софійка Калюжна
Були подругами по лікарні.
Цього ж разу їх ліжка порожні,
І де зараз дівчатка – я знаю.
Там, де ліків не треба й уколів,
Від яких у синцях всеньке тіло.
Там льодяників не заборонять
І не кинуть насмішки у спину.
Як мені: „Несолодка Даруся”
(Коли вчили „Дарусю солодку”)
„Хай їм Бог простить,”- я помолюся.
Маю пам’ять на кпини коротку.
Лікарі... Добрі є і не дуже.
Батьку лікар один в очі кинув:
- Киньте возькатися з нею, друже,
А зробіть жінці іншу дитину.
Тато ледь не побив ескулапа:
- Як Ви можете так говорити?!”
Я подумала: „Може і правда
І такій, як я, варто не жити?”
Я у Бога вимолюю брата,
Щоб несумно було вам без мене.
Відпустіть мене, мамо і тату:
Я наїмся цукерок на небі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761050
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2017
автор: макарчук