На цей витвір мене надихнула Ніна Незламна. Прочитала її Дістало і от що із цього вийшло:
Хоч смійтесь, хоч плачте – користі в цім мало.
З болотного глею зліпив хтось ДІСТАЛО.
Повірте, такого іще не бувало:
Воно ожило, серед ночі напало
Й давай заважати до самого ранку.
Я зорі рахую – воно ж до останку
Стирає їх з неба, узявши ганчірку,
А потім ДІСТАЛО протерло ще й дірку.
Та ні, не на небі, в старенькій куфайці,
Отож, не щастить і мені, й бідній гайці.
При чому тут гайка? Тепер вже й не знаю,
Та знаю одне, що її не з’єднаю
Із болтиком, котрий лежав у кишені.
Я руку в кишеню – ба... порожньо в жмені.
Сиджу і ридаю. Кап-кап, хлинуть сльози.
ДІСТАЛО сміється і сипле морозом.
Я сержусь, замерзла. ДІСТАЛО набридло.
І тут я згадала про банку з повидлом.
Потерла я руки, потерла я ноги.
Тихцем я іду, ледь торкаюсь підлоги.
Виделку між пальці і спритно: ,,на вила!”
ДІСТАЛО оте нахромила щосили.
Я банку відкрила, й туди,бульк, ... Втопилось?!
І враз зрозуміла, що все це – наснилось!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760803
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2017
автор: Світлана Петренко