Коли душа мовчить, не хоче говорити,
Не треба її чимось зайвим злити,
Бо можна її зайвим розчавити.
Не від душі і посмішка гримаса,
Не від душі і квіти не прикраса.
З обличчя варто посмішку цю змити.
Аж раптом кроки, кілька слів про осінь,
Про опечалену замріяну природу.
Ти знову бачиш жінки ніжну вроду.
Вона як вітер, що кудись несеться,
Вона як стежка, що шепоче, кличе,
Вона так радісно сміється,
А ти все в небо вище й вище …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760632
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2017
автор: Дружня рука