Діві Марії
присвячується
Ти розчинила у чаші
Небесну Свою Красу...
Я її п’ю!
А з смартфонів — всі інші,
як кашу!
Що ж тоді всім принесуть??
Що ж їм запитувать
Чого я красивий??
Тільки дерева й трава
вічно на вітрі —
вітрі вразливім! —
зирять у Сонце крізь грози
і зливи!
Дивно злинають сумирні
слова...
Дивна краса — прибува!!
Де тільки подивишся Ти
на народи —
Красою — із пекла народи підводиш...
Такої нагоди,
з такої природи,
боюсь, що у серці — народи,
народи,
народи...
А як же я й серце?
І виткнуті з серця-колчана —
влюбливі — ягідки,
влюбливі троянди!
влюбливі тюльпани?
Що пень, що колода,
що клініка й мода,
що зорі й зрадливі народи,
і першії крила,
о, всякая влада і всякая сила
крізь час розбиваються
об Твою вроду!!!
І те, що я п’ючий —
то стрімко і ясно!! —
це Пані правдива! Незрушна
й Прекрасна!!!
Навзаєм, банзаї!
з народів найкращі! —
І
все
оповзає
в житейськії хащі!
Я п’ю! — розчинила
Небесну Красу Свою
в чаші!..
31.05.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760508
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.11.2017
автор: Шевчук Ігор Степанович